Krzysztof Zanussi, Bohdan Rodyuk Chekan, Olena Chekan, Anatoliy Yerema The 35th Kyiv International Film Festival «Molodist» Cinema House (Kyiv, Ukraine) 30.10.2005 20:45

Exclusive: Rare Historical Photography —
Grand Prix of the Festival "Scythian Deer" in Krzysztof Zanussi hands before giving to Roman Polanski for his contribution to world cinema

KRZYSZTOF ZANUSSI
tor..pl/o_nas
(C) 2013-2019 STUDIO FILMOWE TOR

POLANSKI, Roman
.encyclopedia./people/literature-and-arts/film-and-…
© 2016 Encyclopedia. | All rights reserved.

MOLODIST KYIV INTERNATIONAL FILM FESTIVAL
molodist./timeline/2005/o-festivale-3/

1+1 International is broadcast on a 24-hour schedule and is run by Anatoliy Yerema, the general producer and chief director
1plus1.
© 1+1 Media Group

Anatoliy Yerema’s personal page on New PinchukArtCentre’s website
pinchukartcentre./en/carlosmotta/anatoliy-yerema
youtu./sEDsLF2GdAU
© 2006-2019 The Victor Pinchuk Foundation

The Ukrainian Week | Український Тиждень
18 August, 2011 ▪ Olena Chekan
Heart in His Hand
ukrainianweek./Culture/28843
Krzysztof Zanussi on the self-restriction of successful democracies, the imperfection of tolerance, and art as a quest for mystery
i.tyzhden./content/magazine/x197/42b.jpg
Photo by © ANDREY LOMAKIN
andlomakin.
Material of the printed edition
No. 32 (197) dated August 4, 2011

He has never tried to please the audience and has never been afraid of making elite films. His prize-winning Constant Factor (the Jury Prize and the Prize of the Ecumenical Jury, Cannes Film Festival, 1980) culminated the European film-making of the 1980s, alongside with Andrei Tarkovsky’s Nostalghia and Wim Wenders’ Heavens over Berlin.

SECRETS OF MODERNIZATION

Olena Chekan U. W.: It looks like the world is a bit tired of the problems of post-Soviet countries. But what you say in the media suggests that you are still interested in our lives. Why?

You know, when I show my guests around the Royal Castle in Warsaw, I always emphasize that it was built not only with Polish money, but also with that of Lithuanians, Ukrainians, and Belarusians. Ukraine is our closest neighbor, it covers a huge territory. We are bound by a common history and age-long struggle for freedom and independence. When it comes to Russia, we all ponder about the future that awaits it. This country is one huge mystery for the whole world. Now it is losing on many fronts, and that’s where I see a threat. The world has become more modern, but Russia is lagging behind, and it’s dangerous. The collapse of great empires always menaces their neighbors. Russia has so far never been able to create a viable state project, but I hope it will have the potential to do so.

Olena Chekan U. W.: Is the notion of colonial legacy familiar to the Polish mind?

Yes, of course, but with opposite signs. Poland was divided among three empires: Austria, Prussia, and Russia. In terms of the development of civilization, society, civic institutions, education, medicine, etc., the parts ruled by the former two were on a much higher level than the part under the latter. You are also lucky that half of Ukraine was under Austria. There are two distinct mentalities in Ukraine, two sides, two distinct experiences – and this enriches the nation and creates a situation when you do not depend on a single opinion. There is something to compare and to choose from – and at home at that, not elsewhere.

Olena Chekan U. W.: What do you think of the final departure from democratic principles in Ukraine?

You have already proved that you can resist violence. And when non-democratic practices persist, you always have the chance of confrontation — this depends on the people. I think that in Ukraine this prospect is always open.

A lack of democracy chokes the economy first of all. And when the common people begin to understand that corruption, bribery and dishonest tenders all mean a lack of democracy, opposition, and public opinion, then it’s clear that the people will stay poor until a truly open society arises.

If the incumbent Ukrainian government has no desire to join the EU, the West is helpless. I will only say that it is our egoistic interest that Ukraine should upgrade and not slide into a crisis. Sometimes it requires sacrifice which, in its turn, takes courage. The boundary of sacrifice, what man will or won’t do, is a complicated thing. History knows winners who were prepared to sacrifice as much as possible to achieve the future goal, whatever it may be. This applies both to an individual human life and a life of a nation.

Look at Finland, for example. This country made great sacrifice in order to survive and hold out, after it had stopped being a link between the West and Russia. They bet on education, and now Finland’s middle name is Nokia. It doesn’t matter whose idea it was, but the people made a conscious choice. All parties agreed to rescue the country and the nation in this way. This is the correct way to upgrade.

Olena Chekan U. W.: Ukrainian and Polish historians keep convening more and more often to discuss the painful moment of our common past. Isn’t it about time society did the same?

There have been attempts to bury history at different times. You must know the truth and learn to live with it. We all should be aware we not only suffered, but inflicted suffering as well. Awareness and acknowledgement make men and nations free, this is the only way to go on. This is how France and Germany dealt with their age-long enmity and got rid of it. Now we are also arriving at such mutual understanding with the Germans, although they have done us a lot more harm than we have to them. Yet we will not hush down the cases of revenge and sadism in 1945, albeit they were not numerous. And today we are prepared to say, Please forgive us for this. The Germans, as you know, have been asking for forgiveness for half a century already, and thus the mutual hate passes away.

And I am very proud that Poland has learned to repent. Only a free nation can afford repentance and admit its historical guilt. We admit that we did a lot of harm to you and we will be happy if Ukrainians understand and admit their guilt against Poles. As for our guilt, let’s take the 1920s, when Poland came to possess a part of Ukraine. Everyone knows of the policy of Polonization, with its stark disregard for Ukrainian culture. We are ashamed of this.

“Besides, at a certain moment in the past Poland was supposed to be a state of three nations, but in effect it turned out to be a state of Poles and Lithuanians. There was no equality, Cossacks were not granted nobility, and so the Cossack uprisings began. Now, perusing Henryk Sienkiewicz, we can see how much untruth and 19th century pro-Polish propaganda there is. When Jerzy Gofman made a screen version of his novels, he already had a different view of many things there. And his Bohdan Khmelnytsky is quite different from Sienkiewicz’s.

UNDER THE CONDITIONS OF COMPLICATED REALITY

Olena Chekan U. W.: What is happening to this world? Crowds of people took to streets in the cities of the Middle East and North Africa, and now there is unrest in Europe, too. Before, starting conflicts or settling them was the prerogative of the elite, while now the little man is coming into the limelight. Is this the beginning of a new civilization?

This is a colossal step forward in human history. We have forgotten that for long centuries most individuals didn’t have the right to speak for themselves. Now, huge numbers of people worldwide can take an active part in the life of the planet. This is a fascinating, but dangerous phenomenon. We should try to find ways to deal with this complicated reality. These people used to be totally ignored, but now public opinion influences history more and more. And although the masses don’t have a high level of responsibility and understanding of history, it is still higher than before. In general, I’m quite optimistic about this.

Olena Chekan U. W.: How do you perceive the notion of tolerance?

Tolerance isn’t my word. Culture does not know it. Good doesn’t need it, and with evil tolerance is useless. A cultured man who aspires to understand and thus love another will never speak of tolerance, because love is higher than this notion.

Tolerance is like training. I have nine Labrador retrievers at home, with well-developed hunting instincts, and I have paid lots of fines for the neighbors’ chickens they killed. A stick helped instil tolerance for chickens in my dogs, but I don’t know how to make them love them.

Olena Chekan U. W.: What can you say about the confrontation of globalism and anti-globalism?

This is all on the level of pop culture. I have never come across a case of truly deep globalism, or anti-globalism, for that matter. Although our reality does present huge problems which should indeed be opposed. We should oppose the egoism and irresponsibility of big capital, and the destruction of nature.

But often, the idealism of the young ends up serving someone else’s interests. That is denial, protest becomes a profession. They have now found shale gas in the mountains in Poland, but I expect huge protests, paid by those who are already selling fuel, they don’t need new sources. And just think of the Chornobyl money the USSR wrung from the West in its last days! Sadly, it was not used to help the people that suffered from the disaster, or to relieve the radiological situation. Now the West gives Belarus money for Chornobyl, and again, it is being misused.”

Olena Chekan U. W.: Once you said that you reject “Christian” and “Muslim” values etc.

Everything depends on the context. In many countries which used to be ruled by ideology, religion has now stepped in – for example, this happened to a certain extent in Russia. Universal values, on the contrary, exist on the level of subtle mysticism. People of noble culture are close all over the world. And all the world’s brutes are worlds apart.

OPPOSING EVIL

Olena Chekan U. W.: Under totalitarianism, our nations experienced artists and intellectuals being subjected to extreme pressure. On the other hand, the regimes feared them, as they perceived them a threat to the existing order. Has the significance of the artist shrunk today?

Back then, access to information was extremely restricted, and the artist served as a transmitter, an information medium. In democratic countries his role is not that important, but under communism it was really special. Well, Moliere also had a large influence in his king’s entourage, so the monarch banned his plays. Art has always been a mirror, a reflection of life, but without illusions.

Olena Chekan U. W.: An artist is believed to speak through his work. You deliver lectures around the world and have even tried conducting symphony concerts. Do you find the boundaries of your profession too narrow?

You know, there comes a time in your life when a man wants to do something he has never done before, as he understands that time is running out. This is such a treat, to do something for the first time. I am seized with fear when I come in front of a symphony orchestra. Incompetence is one of the secrets of youth, I love being incompetent. But speaking seriously, I have always been attracted by new areas where I can do something.

Olena Chekan U. W.: How would you define freedom?

You can be free even in prison, and not free as a president of a nation or a bank director. This is a matter of your inner self. If you are at peace with your conscience, this is freedom. Of course, man has genes, he experiences pressure from society, he is a zombie, but it is up to the man alone to resist this all. We must oppose it in the limits given to us.

ART AS FIRST AID

Olena Chekan U. W.: You keep repeating that the mission of art is the quest for truth and beauty. Is this true for all epochs?

The quest for truth, good, and beauty is the essence and the sole mission of art. This idea is Aristotle’s. Art awakens conscience and puts chaos right. Man needs help. Often, life seems senseless to us, but under the influence of art, we can at least get some glimpses of its sense. Even when art shows ugliness, it evokes a yearning for beauty.

The problem today is that art typically doesn’t express anything, it is totally devoid of any worldview. But I hope this is a temporary phenomenon, and not to be forever. Some forms of art are at a deadlock now, for example, fine arts, whereas architecture is on the rise. High music is in the shade, while pop music has taken its place.

The situation in cinema is also deplorable. Some 30 years ago its language was far brighter, more powerful and diverse. And the audience was more sophisticated. The pictures by Bergman, Godard, Fellini, Tarkovsky, or Antonioni were shown to vast audiences. Today most films are for a primitive public. These kinds of movies have always been made, but now they prevail. The screen industry is not aware of its mission, it only produces what is going to be bought. No one cares for upbringing the viewer.

Well, then we’ll have to wait. El Greco waited for two centuries, Bach was forgotten, so if it hadn’t been for Mendelssohn… and now his work is said to be one of the proofs of God’s existence. I just don’t know if films can wait, though.

Speaking of television, it has rather a low level everywhere worldwide. I seldom watch TV shows, because they are just a succession of senseless episodes. They break up the foundations laid by the Hellenes. Ancient Greek tragedy rests on life’s crucial moments as a culmination of our existence.

Olena Chekan U. W.: What can you say about Ukrainian film-makers?

I am interested when Kira Muratova appears. Otherwise, I am poorly acquainted with your cinema — the only thing I know is that it barely exists! Europe has a certain standard: there should be one film per one million population. In France, with its 55 million, they make about 60 full-length films a year. So it would be good if Ukraine had at least 40. But with the actual two or three… You need special privileges for the national cinema. I don’t understand why the Ukrainian leadership can’t see that culture is more important than economy.

Olena Chekan U. W.: Has life become easier for you after the reform of the Polish film-making?

I’m not making any films now, because it is for the first time that I haven’t got any money from the state, but I hope for the situation to improve. Our legislation is quite good, and we make our living by that. According to the law, 1.5 percent of all advertisement on TV channels, cable TV, and the proceeds from cinema tickets is spent on national filmmaking. And if an American movie is a box office hit in Poland, this, too, boosts the Polish film industry. We borrowed this system from the French (although there it is 3 percent).

QUEST FOR THE MYSTERY

Olena Chekan U. W.: Your path to your profession took you a long time. Was it uncertainty about yourself, or some outer circumstances?

Both. I began my studies in 1955, and back then the choice was not really very big. All humanities were studied from the Marxist perspective, and I wouldn’t have anything in common with that. I dreamed of architecture. But my father showed me the Palace of Science and Culture in Warsaw and explained that it was a horrendous kitsch and total disgrace – so of course I could not make any design like that. Only physics remained pure and free from Marxism, and that is why I applied for the department of physics. The year 1956 brought its thaw, normal philosophy came back, and I made a choice in its favor.

Olena Chekan U. W.: What do science and art have in common?

The mystery. A believer calls it ‘God.’ Physics instilled in me a great reverence for the unknown, because it is a science that is continually trying solve riddles. If there is mystery in art, then it has depth and truth. If mystery is absent, and everything can be explained like a detective story, it will never become a great work of art.

Creative work conceals this danger: once I understand what I’m doing, I should not do it, because the mystery is already gone.

BIOGRAPHICAL NOTE

Krzysztof Zanussi

Polish film and theater director, script writer, educationist

1939 – born in Warsaw.

1955-1959 – studied physics at Warsaw University.

1959-1962 – studied philosophy at Krakow University.

1958 and onwards – Zanussi made a series of prize-winning amateur films.

1962-1966 – student at the department of directing at the Lodz Film School.

Zanussi’s graduation project, The Death of a Provincial, won a prize at the Venetian Film Festival and first prize at the Manheim International Film Festival.

Since the early 1970s, Zanussi has been one of the most active directors in Polish film, making one or two pictures each year and alternating full- and short length film with TV films.

Zanussi has authored several collections of TV and cinema scripts, the books Discourse on an Amateur Film (1978) and Time to Die (1999), and directed a series of theater an opera performances in Poland, Germany, Italy, France, Switzerland, Belarus, Ukraine, and Russia.

Professor of the Silesian University, Katowice, cooperates with the National Film School, UK.

Since 1994, Zanussi has been a consultant of the Pontifical Council for Culture, Vatican City, member of the Polish PEN Club, and the Association of Polish Writers. He has also presided the EUROVISION Association.

2008-2010 – Zanussi was Senator of the Ukrainian Catholic University.

Zanussi is a laureate of numerous film prizes.

Translated by © Anna Korbut
Copyright © Ukrainian Week LLC. All rights reserved.

Український Тиждень | The Ukrainian Week
СУСПІЛЬСТВО ▪ Олена Чекан 16 серпня, 2011
tyzhden./Society/27845
Серце на долоні
Кшиштоф Зануссі про самообмеження успішних демократій, недосконалість толерантності й мистецтво як пошук таїни
i.tyzhden./content/magazine/x197/42b.jpg
Фото: © Андрій Ломакін
andlomakin.
Матеріал друкованого видання
№ 32 (197) від 4 серпня, 2011

Він ніколи не творив на догоду глядацьким запитам і зроду не боявся робити елітарних картин. Його увінчаний у Каннах «Золотою пальмою» фільм «Константа» – вершина європейського кінематографа 1980-х. Разом із «Ностальгією» Андрєя Тарковского та «Небом над Берліном» Віма Вендерса.

СЕКРЕТИ МОДЕРНІЗАЦІЇ

Олена Чекан У. Т.: Видається, що світ трохи стомився від проблем пострадянських країн, однак, судячи з ваших висловлювань у ЗМІ, ви не втрачаєте інтересу до нашого життя. Чому?

– Знаєте, показуючи своїм гостям Королівський замок у Варшаві, я завжди підкреслюю, що він побудований на гроші не лише поляків, а й литовців, українців, білорусів. Україна – наш найближчий сусід, це величезна територія. Ми об’єднані спільною історією і тим, що наші країни впродовж віків боролися за свою свободу та незалежність. Що ж до Росії, то всі ми замислюємося, яке її майбутнє. Ця країна – велика загадка для всього світу. Зараз вона програє на багатьох фронтах, і в цьому я бачу загрозу. Світ модернізувався, а Росія відстає, і це небезпечно. Розпад великих імперій загрожує сусідам. Росії ніколи ще не вдавалося створити успішного проекту держави, тож сподіваюся, що в неї має бути потенціал.

Олена Чекан У. Т.: Чи існує в Польщі таке поняття, як колоніальна спадщина?

– Так, звісно, але з різними знаками. Польща була розділена між трьома імперіями: Австрією, Пруссією та Росією. Якщо мова йде про розвиток цивілізації, суспільства, громадянських інституцій, освіти, медицини тощо, то в тих частинах, що опинилися під першими двома, був куди вищий рівень, ніж на території, яка потрапила під останню. Вам теж поталанило, що половина України була під Австрією. В Україні два різні менталітети, два різні полюси, два різні досвіди – і це збагачує народ, створює ситуацію, коли ви не залежите від однієї думки. Є з чим порівнювати, з чого вибирати, і не десь, а в себе вдома.

Олена Чекан У. Т.: Що думаєте про остаточний відхід від принципів демократії в сьогоднішній Україні?

– Ви вже один раз довели, що вмієте чинити опір насильству. І коли у вас надалі все йтиме не демократичним шляхом, то завжди є можливість протистояння – це залежить від людей. Думаю, що в Україні ця перспектива завжди відкрита.

Нестача демократії передусім душить економіку. І коли прості люди починають розуміти, що корупція, хабарі, фальшиві тендери – це все брак демократії, опозиції, громадської думки, тоді стає очевидно, що народ буде бідний аж до того часу, коли з’явиться справжнє відкрите суспільство.

Згадаймо, що коли Тайвань і Південна Корея запровадили диктатури, виявилося, що це гальмує розвиток економіки. Думаю, і в Україні прийдуть до такої простої думки.

Якщо в нинішнього українського уряду немає справжнього бажання, щоб ваша країна була в ЄС, Захід безсилий. Скажу тільки, що для нас це егоїстичний інтерес, аби Україна модернізувалась, а не наближалася до кризи. Іноді для цього треба зважитися на жертви. Межа жертвопринесення – на що людина готова чи не готова – це складна річ. Переможцями в історії ставали ті, хто ладен був офірувати якомога більше задля майбутнього плану. Будь-якого плану. І у своєму індивідуальному житті, і в житті нації.

Візьміть Сінгапур, цей народ, вірніше, етноси, які об’єдналися і створили дуже успішну цивілізацію. Ніякого виправдання не було для цього маленького острова, який не міг сам себе прогодувати, де немає ніяких корисних копалин. Їх зцементував страх, що вони можуть зникнути, після того, як перестали бути англійською колонією. Це приклад, як демократичне суспільство саме себе обмежувало. Свої свободи, свій егоїзм. Там існують досить суворі закони та їх неухильне виконання. І ось цієї залізною дисципліною вони домоглися того, що Сінгапур зараз дуже могутня країна.

Або Фінляндія. Ця країна пішла на величезні жертви, щоб вижити, вистояти, після того, як перестала бути єднальною ланкою між Заходом та Росією. Там зробили ставку на освіту, і зараз друга назва Фінляндії – це Nokia. І не важливо, хто підказав, але люди це обрали свідомо. Усі партії погодилися на такий шлях порятунку країни й народу. Ось це і є правильна модернізація.

Олена Чекан У. Т.: Українські та польські історики дедалі частіше збираються для обговорення болючих моментів нашої минувшини. Чи не час узятися до того самого й суспільству?

– У різні часи вже намагалися закопувати історію. Потрібно знати правду й навчитися з нею жити. Ми всі повинні збагнути, що не лише нам робили зло, а й ми теж. Розуміння, визнання звільняють і людину, і націю, тільки так можна йти вперед. Так позбулися багатовікової ворожнечі Франція та Німеччина. Зараз ми з німцями теж доходимо такого взаєморозуміння, хоча вони завдали нам шкоди незрівнянно більше, ніж ми їм. Однак ми вже не мовчатимемо, що 1945-го були випадки, нехай і нечисленні, помсти, садизму. І ми готові сьогодні сказати: вибачте нам це. А німці, як ви знаєте, перепрошують уже півстоліття, і таким чином взаємна ненависть минає.

Я дуже пишаюся тим, що Польща нині навчилася каятися. Бо ж тільки вільна нація може прийти до каяття, до усвідомлення своєї історичної вини. Ми визнаємо себе багато в чому винними перед вами й будемо раді, якщо українці зрозуміють і визнають свою провину перед поляками. А наша провина… Ну візьмімо бодай 20-ті роки минулого століття, коли частина України дісталася Польщі. Відомо, що там здійснювали полонізацію і була велика неповага до української культури. Нам соромно за це.

Крім того, свого часу Річ Посполита мала стати державою трьох народів, а насправді виявилася державою двох – поляків і литовців. Тобто рівності не було, козакам не надали статусу шляхти, і почалися їхні повстання. Зараз, читаючи заново Генрика Сенкевича, ми бачимо, скільки там неправди й пропольської пропаганди ХІХ століття. Коли Єжи Гофман знімав за ним свої картини, він уже багато що показав по-іншому. І Хмельницький у нього зовсім не такий, яким він описаний у Сенкевича.

В УМОВАХ СКЛАДНОЇ РЕАЛЬНОСТІ

Олена Чекан У. Т.: Що коїться зі світом? Маси людей вийшли на вулиці міст Близького Сходу, Північної Африки, не пасе задніх і Європа. Раніше домовлялись або починали конфлікти еліти, зараз на арену історії виходить «маленька» людина. Це початок нової цивілізації?

– Це величезний прогрес у розвитку людства. Ми забули, що впродовж віків більшість людей не мала голосу. Зараз дієва участь у житті планети доступна величезній кількості осіб. Це явище цікаве й небезпечне. Треба шукати способів спілкування з цією складною реальністю. Раніше на цих людей узагалі ніхто не зважав, а зараз громадська думка чимдалі дужче впливає на історію, хоча рівень відповідальності й розуміння останньої в мас поки що невисокий, та все ж таки вищий, ніж був раніше. Узагалі я на це дивлюся цілком оптимістично.

Олена Чекан У. Т.: Толерантність. Ваше ставлення до цього поняття?

– Толерантність – не моє слово. Культура її не знає. Добру вона не потрібна, а зі злом не треба бути толерантним. Людина культури, яка прагне зрозуміти, а, отже, полюбити іншу людину, ніколи не говоритиме про терпимість, адже любов вища за це поняття.

Толерантність – це дресирування. У мене вдома живе дев’ять собак-лабрадорів, у яких розвинені мисливські інстинкти, і мені не раз доводилося платити штрафи за роздертих курей. За допомогою ломаки я домігся того, що мої пси стали толерантні до курей, але як добитися, щоб вони їх полюбили, я не знаю.

Олена Чекан У. Т.: Що скажете стосовно протистояння глобалізму й антиглобалізму?

– Це все на рівні поп-культури. Ще жодного разу не бачив по-справжньому глибокого ані глобалізму, ані антиглобалізму. Хоча в реальності є величезні проблеми, яким справді слід чинити опір. Треба протистояти егоїзму й безвідповідальності великого капіталу, руйнуванню природи.

Але часто ідеалізм молодих людей опиняється на службі в чиїхось інтересів. Тобто заперечення, протест як професія. Зараз у Польщі знайшли в скелях сланцевий газ, однак я припускаю, що будуть великі протести, які оплатять ті, хто вже продає паливо, – їм не потрібні нові джерела. А які гроші в останню хвилину вирвав СРСР у Заходу на Чорнобиль! На жаль, вони не пішли на допомогу людям, які постраждали, чи на поліпшення радіологічної ситуації. Нині Захід дає Білорусі гроші тільки на Чорнобиль, і знову вони не йдуть за прямим призначенням.

Олена Чекан У. Т.: Якось ви казали, що не сприймаєте «християнських», «мусульманських» цінностей тощо…

– Усе залежить від контексту. У багатьох країнах, де всім керувала ідеологія, тепер підставляють релігію, наприклад, частково у Росії. А загальнолюдські цінності існують на рівні дуже високої містики. Люди шляхетної культури в усьому світі близькі між собою. А всі хами планети – далекі один від одного.

Олена Чекан У.Т.: Чи можливий ренесанс християнства в Європі?

— Такого падіння, як було в ХІХ столітті, як було за часів Французької революції, зараз немає. Те, що виглядає нині, як падіння християнства, просто означає скорочення обрядовості, — раніше вона була загальною за рідкісним винятком. А ще потрібно розуміти, що, по справжньому, віруючих в усі часи було дуже мало. Ренесанс християнства був на початку ХХ століття і в католицизмі, і в православ’ї. Хтозна, може і нині буде.

ПРОТИСТОЯННЯ ЗЛУ

Олена Чекан У. Т.: За тоталітаризму, в якому жили наші країни, був, з одного боку, надзвичайно сильний тиск на митця, інтелігенцію, із другого – страх перед ними, в них убачали загрозу наявному ладові. Нині значення творчої людини зменшилося?

– Тоді існувало величезне обмеження в доступі до інформації, і митець був її передавачем, інформаційним засобом. У країнах демократії його роль не така важлива, а за комунізму вона була сильно підкреслена. Що ж, Мольєр в оточенні свого короля теж мав великий вплив, тож монарх і забороняв його п’єси. Мистецтво завжди було дзеркалом, відбитком життя, але без ілюзій.

Олена Чекан У. Т.: Є думка, що митець промовляє своїми творами. Ви читаєте по всьому світі лекції і навіть намагаєтеся вести симфонічні концерти. Вам тісно у своєму фаху?

– Знаєте, настає такий момент у житті, коли людина хоче зробити те, за що ніколи не бралася доти, бо розуміє, що часу не так уже багато лишилося. Якраз це тішить – зробити що-небудь уперше. Я вмираю від страху, коли виходжу перед симфонічним оркестром. Один із секретів молодості – некомпетентність, обожнюю бути некомпетентним. А якщо серйозно, мене завжди ваблять додаткові простори, де можна ще щось зробити.

Олена Чекан У.Т.: Якої віддачі ви очікуєте від представників великого бізнесу, які приходять на ваші лекції?

— У мене, напевно, як у кожної людини, відбувається боротьба між наївною вірою і холодним раціоналізмом. У мені міцно сидить скептик: я часто підозрюю, що даремно втрачаю час. Але ось вам приклад. Кілька років тому мене запросили до Америки читати лекції для студентів. Штат Оклахома, глибинка. Я повів розмову про кіно морального неспокою, а вони раптом запитують, чому я знімаю картини польською, а не англійською. Тобто вони взагалі нічого не розуміли в моїй лекції. І так п’ять днів.

Але минув час, і на одному фестивалі до мене підійшов відомий американський режисер і сказав, що колись був на моїх лекціях в Оклахомі, і це перевернуло його життя. Він син пастора, нічого не знав про справжній кіно, він думав, що кіно — негідна заняття. Зараз він робить картини в Голлівуді до кошторисів, про які можна тільки мріяти. Сподіваюся, що може бути після моїх лекцій хтось із бізнесменів теж зміниться, стане вільним від своїх догм і повернеться обличчям до суспільства.

Олена Чекан У. Т.: Ваше визначення свободи?

– Вільним можна бути й у в’язниці. А невільним – на посаді президента країни чи директора банку. Це справа внутрішня. Якщо знаходиш мир зі своєю совістю – це і є свобода. Звичайно, людина має свої гени, на неї тисне суспільство, відбувається зомбування, але тільки від людини залежить опір цьому всьому. Ми повинні протистояти йому в даних нам межах.

МИСТЕЦТВО ЯК НЕВІДКЛАДНА ДОПОМОГА

Олена Чекан У. Т.: Ви не втомлюєтеся повторювати, що завдання мистецтва – пошук правди і краси. Це актуально в усі епохи?

– Пошук правди, добра і краси – це суть і єдине завдання мистецтва. Ця думка належить Арістотелю. Воно будить совість, гармонізує хаос. Бо людині потрібна допомога. Часто життя видається нам безглуздим, але під впливом мистецтва ми можемо хоч трохи прояснити для себе його сенс. Навіть коли мистецтво показує некрасу, це викликає тугу за красою.

Сьогодні проблема в тому, що воно зазвичай нічого не виражає, у ньому геть відсутній світогляд, але сподіваюся, це тимчасове явище, це не назавжди. Деякі види мистецтва зараз опинилися в безвиході, наприклад, образотворчі. А ось архітектура на підйомі. Висока музика пішла в тінь, а популярна заполонила весь простір. Чому? За часів Моцарта теж існувала популярна музика, її виконували на весіллях, сільських святах, і люди кидали монетки музиканта. Але в імператора, князя або єпископа в цей же час звучала зовсім інша музика, за яку вони добре платили. Сьогодні салону не існує, залишилася тільки масова купівельна спроможність, а маси роблять вибір на рівні свого низького смаку.

І в кіно ситуація невтішна. Ще років 30 тому його мова була куди яскравіша, потужніша, різноманітніша. І глядачі були більш освічені. Адже на картини Берґмана, Ґодара, Фелліні, Тарковского, Антоніоні ходила широка аудиторія. Сьогодні більшість фільмів – для примітивної публіки. Таке кіно було завжди, але зараз воно переважає. Екранна індустрія не відчуває своєї місії, вона випускає тільки те, що люди куплять. Ніхто глядача не виховує. Ну що ж, іноді доводиться й почекати. Ель Ґреко чекав два століття, Баха забули, і якби не Мендельсон… А зараз говорять, що його творчість – один із доказів існування Бога. Ось тільки не знаю, чи можуть чекати кінокартини.

Якщо мова про телебачення, то скрізь у світі воно має доволі низький рівень. Я рідко дивлюся серіали, бо це монтаж випадкових безглуздих епізодів. Вони руйнують основи, закладені еллінами. Давньогрецька трагедія побудована на вирішальних моментах життя як кульмінації нашого існування.

Нас що дратує у телебаченні? Те, що ми пам’ятаємо канали і телепередачі на рівні високої інтелігенції. Але це й зрозуміло, — перші телевізори були не у простих людей. Зараз масові канали — це забавка. Але зате з’явилися канали спеціалізовані, в Польщі досить сильний канал Historia, у Франції — Mezzo, хороший канал Discovery, тобто, якщо говорити про такі канали, то телебачення процвітає.

Олена Чекан У. Т.: Що скажете про українське кіно?

– Коли Кіра Муратова з’являється, мені це цікаво. А так я погано знаю ваше кіно, мені відомо тільки, що його майже немає. У Європі є такий стандарт: на 1 млн населення – одна картина. У Франції, де 55 млн, фільмують близько 60 повнометражних стрічок за рік. Тож в Україні добре, якби хоч 40… А якщо дві-три… Вам потрібні спеціальні привілеї для національного кіно. Я не розумію, чому українська влада не бачить, що культура важливіша за економіку.
Олена Чекан У. Т.: Чи полегшила вам життя реформа польського кінематографа?

– Я зараз не фільмую, бо вперше в житті не отримав грошей від держави, але сподіваюся, що ситуація вирішиться. Закон у нас непоганий, і ми з цього живемо. Згідно з ним, півтора відсотка від усієї реклами на телеканалах, на кабельному телебаченні й від усіх проданих квитків іде на національний кінематограф. І якщо успіх має якась американська картина, то це теж працює на польське кіно. Таку систему ми запозичили у Франції, щоправда, там це не 1,5%, а 3%.

У ПОШУКАХ ТАЄМНИЦІ

Олена Чекан У. Т.: Ви довго йшли до свого фаху. Це була невпевненість у собі чи зовнішні обставини?

– І те, й те. Я починав навчання 1955 року, вибір тоді був невеликий: гуманітарні спеціальності вивчали під кутом зору марксизму, а я нічого спільного з ним мати не хотів. Мріяв про архітектуру. Але батько показував мені Палац науки і культури у Варшаві й пояснював, що це страшний кітч, жахлива ганьба, робити таких проектів, звичайно, я не хотів. Тільки у фізиці все залишалося чистим, там марксизму не було, тому я вступив на фізичний факультет. Після 1956-го настала відлига, повернулася нормальна філософія, і я зробив вибір на її користь.

Олена Чекан У. Т.: Що спільного у науки й мистецтва?

Таємниця. Віруюча людина називає її «Бог». Із фізики я виніс величезну повагу до непізнаного, адже ця наука постійно намагається розгадати його. У мистецтві якщо є таїна – є глибина і правда, а коли її немає, якщо все пояснюється, як у кримінальному романі, – великого твору вже не буде.

У творчості є така небезпека: коли я вже розумію, що роблю, тоді цього робити не слід, бо таємниця пішла.

Олена Чекан У.Т.: Ви неодноразово заявляли, що не сприймаєте постмодернізм і його філософію. Поясніть, будь ласка.

— Постмодернізм — це смерть марксизму, вбивця батька. Всі постмодерністи — колишні марксисти, батьковбивці. Щоб виправдати зло, яке вони зробили, вони придумали, що зла взагалі немає. Вони не покаялися за те, що морочили мізки людям і собі, але ж почуття провини звільняє людину. Коли ми говоримо, як вчить постомодернізм, що гріха і провини немає, бо немає добра і зла, ми залишаємося на тому ж рівні, на якому були, ми не можемо прийти до очищення. У популярному вигляді, це релятивізм, де повністю розмиті межі між добром і злом, і в цьому небезпека. Може бути, ця філософія і зручна комусь, але вона неправдива.

Олена Чекан У.Т.: Розкажіть, будь ласка, про свою родину.

— Мій батько італієць, три покоління Зануссі жили у Польщі, були будівельниками, підприємцями. А італійська гілка сім’ї заснувала в Італії відомий концерн Zanussi. Мій дід говорив по-польськи з великим акцентом, і тато розповідав, як йому в школі було соромно перед однокласниками. А моя мама з польської родини. Її батько народився у сибірському засланні, і коли його батьки померли, він тринадцятирічним хлопчиком сам пішки прийшов звідкись із-за Уралу до Петербурга. Йшов три роки вздовж залізниці. Неосвічений, не вмів ні читати, ні писати, почав працювати ремісником, але з часом уже володів своїм заводом. На щастя, він відкрив філію своєї справи у Варшаві, там і одружився. Завод у Петербурзі забрали більшовики, а філія у Варшаві існувала до Другої світової війни. А потім німці знищили і діда, і його завод, і двох маминих братів вбили. Мама залишилася, і я залишився. Мама дожила з нами майже до ста років, займалася нашими гостями.

Олена Чекан У.Т.: Тож ваш відкритий будинок це мамина традиція?

— Так. Я запрошую багато гостей, колег, за останні десять років у мене побувало більше тисячі чоловік. Актори з Мінська, Києва, Москви, де я ставив вистави, студенти із Санкт-Петербурга, які спостерігали за репетиціями, школярі з Новосибірська. Зараз їх годує вже не моя мама, а моя дружина Єлизавета. Вона з України, її предки по батькові — засновники Вінниці, вони побудували там перший замок від татар. А мама моєї дружини з ще більш русинської сім’ї — вони Рюриковичі, князі Святополк-Четвертинські, тож дуже довго не полонізувалися. Стали поляками лише у XVIII столітті.

БІОГРАФІЧНА НОТА

Кшиштоф Зануссі

Польський кіно- й театральний режисер, сценарист, педагог.

1939 рік – народився у Варшаві.

1955–1959 роки – вивчав фізику у Варшавському університеті.

1959 – 1962 роки – вивчав філософію в Краківському університеті.

Від 1958 року знімав любительські фільми, що отримали низку премій.

1962–1966 роки – навчання на режисерському факультеті Лодзинської кіношколи.

Дипломний фільм Зануссі «Смерть провінціала» здобув приз Венеційського та головну премію Мангеймського МКФ.

Від початку 1970-х років Зануссі – один із найактивніших режисерів польського кіно: одна-дві картини щороку; повоний і короткий метр чергуються з телефільмами.

Автор кількох збірок телекіносценаріїв, книжок «Розмови про любительське кіно» (1978) та «Пора помирати» (1997). Поставив низку театральних та оперних спектаклів у Польщі, Німеччині, Італії, Франції, Швейцарії, Білорусі, Україні й Росії.

Професор Сілезького університету в Катовіце, співпрацює з Національною кіношколою у Великій Британії.

Від 1994 року є консультантом Ради у справах культури у Ватикані, президентом товариства EUROVISION, членом Польського ПЕН-клубу та Спілки польських письменників. Сенатор Українського католицького університету (2008–2010). Лауреат численних кінопремій.

©2007–2019 Тиждень.

This interview: »Heart in His Hand«
by Olena Chekan with Krzysztof Zanussi
in Abbreviated version from
The Ukrainian Week, 18 August, 2011
Translated by ©Robert Jelinek was published in the book

OLENA CHEKAN – The Quest for a Free Ukraine — Bohdan Rodyuk Chekan (Ed.) at ©DER KONTERFEI (SoS Journal; “The Likeness”) – A Journal of SoS Academy A Division of Sabotage Communications

.derkonterfei./produktseite/olena-chekan-the-quest-…

DER KONTERFEI (SoS Journal; “The Likeness”), a publication series founded by Robert Jelinek in February 2014, is not a publishing house, but an extension of his artistic production, where epistemological interests are rendered as text in the form of books. DER KONTERFEI is a reduction to the origin and sources of Jelinek’s artistic activity, language, questions, contents, and a reflection of his opposites and his interactions with them. In this series the artist’s urge to visually depict and illustrate is temporarily abandoned in favor of elucidation in his readers’ heads. To Jelinek, each edition in the series represents a personal dissertation and an artistic work in its own right. DER KONTERFEI serves furthermore as preparation for the coming SoS Academy, and its publications already provide “course material” for that enterprise. In the form of conversations, essays, and manifestos, DER KONTERFEI portrays selected topics and personalities which/who reflect contemporary societal tendencies and which/whom Jelinek considers to be relevant to the future SoS Academy. The publication of “buried” knowledge, interdisciplinary strategies, and scientific and cultural texts committed to the humanist tradition is not only a lasting contribution to societal and technological progress, but also a calling card of the SoS Academy, providing its basic curriculum.
more information here:

.derkonterfei./derkonterfei

OLENA CHEKAN – The Quest for a Free Ukraine – Bohdan Rodyuk
Chekan,Wien: DER KONTERFEI
ISBN 978-3-903043-04-6
Limited edition of 400
All rights reserved
DER KONTERFEI 015

©DER KONTERFEI 015 / Paperback / English / 96 pages / Limited edition of 400 copies / € 9,90 / ISBN 978-3-903043-04-6 / Release Date: October 2015

Text and content Olena Chekan, Bohdan Rodyuk Chekan, all authors and
conversation partners
Publishing conception and realisation Robert Jelinek with Elena Henrich
de.wikipedia./wiki/Robert_Jelinek
General translation FrankWilliams
Translators Anna Korbut, Zhanna Bezpiatchuk, Dmytro Hubenko,
Irina Shaparovska, Julia Lugovska, Travis Lehtonen
Photos ©Bohdan Rodyuk Chekan

All interviews with permission by The Ukrainian Week Magazine
Gratitude Serhiy Lytvynenko, Andrew N.Okara, Igor Pomerantsev,
Alexander Narodetsky, Galina Cherevko

©Olena Chekan, Bohdan Rodyuk Chekan and DER KONTERFEI, 2015
DER KONTERFEI – A Journal of SoS Academy
A Division of Sabotage Communications
.sabotage.
.derkonterfei.

CIP-Titelaufnahme der Deutschen Bibliothek
Chekan, Bohdan Rodyuk:
OLENA CHEKAN – The Quest for a Free Ukraine – Bohdan Rodyuk
Chekan,Wien: DER KONTERFEI
ISBN 978-3-903043-04-6

Limited edition of 400
All rights reserved
©DER KONTERFEI 015

With support of
Bundeskanzleramt für Kunst und Kultur, Austria

Translation of the book with the support of
Raiffeisen Bank Aval, Ukraine

Media partners
.ukrainianweek.
.tyzhden.
.book-ye..ua
.burago.kiev.
.vysnovky.
.gogolfest.
.sho.kiev.
.cultua.
.okara.
.echo.msk./blog/okara
.ukrcentr.
.suzirja..ua
.bulgakov..ua
.zeitzug./literaturzug/igor-pomerantsev.html
.kulturforum-kiew.
.institutfrancais-ukraine.
.kyiv.czechcentres.
.polinst.kiev.
.ivm./kyivbiennial

, Krzysztof Zanussi , Roman Polanski , Olena Chekan , Anatoliy Yerema , Grand Prix , Scythian Deer , The 35th Kyiv International Film Festival «Molodist» , Cinema House (Kyiv, Ukraine) , © 1+1 Media Group , © Ukrainian Week LLC. , © The Victor Pinchuk Foundation , © 2013-2019 STUDIO FILMOWE TOR , © State of Sabotage , © DER KONTERFEI , © SoS Journal , “The Likeness” the SoS Academy , OLENA CHEKAN – The Quest for a Free Ukraine — Bohdan Rodyuk Chekan (Ed.) , © Robert Jelinek , © Bohdan Rodyuk Chekan von Miller #Krzysztof #Zanussi #Bohdan #Rodyuk #Chekan #Olena #Chekan #Anatoliy #Yerema #35th #Kyiv #International #Film #Festival #Molodist #Cinema #House #Kyiv #Ukraine